Індивідуальні форми методичної роботи з педагогами

Індивідуальні форми методичної роботи з педагогами

закладу дошкільної освіти

«Вчитель у вчителі живе

лише до тих пір, поки він вчиться»

К.Д.Ушинський

Сучасне суспільство вимагає від дошкільної освіти не абиякого динамізму та оновлення. Рівень загальної та фахової підготовки педагогів закладів дошкільної, навіть одразу ж після закінчення педагогічного навчального закладу, не відповідає вимогам сьогодення. Розбудова українського дошкілля потребує істотно нової системи роботи педагогів. Вирішення цього завдання безпосередньо пов’язано з організацією методичної роботи.

Методична робота в закладі дошкільної освіти повинна спонукати вихователя до роботи над підвищенням свого фахового рівня, сприяти збагаченню педагогічного колективу педагогічними знахідками, допомагати молодим вихователям переймати майстерність у більш досвідчених колег та бути досить гнучкою і особистісно-зорієнтованою до кожного педагога.

Як відмічається в педагогічній літературі, методична робота є важливою ланкою системи безперервної освіти педагога. Накопичений достатньо великий досвід організації методичної роботи в закладі дошкільної освіти, розроблені її форми і методи. Організовуючи методичну роботу, можливо впродовж довгого часу вивчати діяльність вихователів, рівень їх готовності до різних видів діяльності, що дозволяє свідомо сприяти підвищенню професійній кваліфікації, управляти даною діяльністю за допомогою складання відповідних умов.

За визначенням педагогічного словника, методична робота – це «систематична колективна і індивідуальна діяльність педагогічних кадрів, направлена на підвищення їх науково-теоретичного, загальнокультурного рівня, психолого-педагогічної підготовки і професійної майстерності».

На думку С.Г.Молчанова , методична робота – «обов’язкова складова частина професійно-педагогічної діяльності в межах якої складаються теоретичні продукти (розробки, конспекти і т.д.), забезпечуючи педагогічні та управлінські дії.

Основними завданнями методичної роботи, на думку більшості авторів, є;

Ø вивчення та впровадження передового педагогічного досвіду;

Ø ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічної науки з метою підвищення наукового рівня вихователя;

Ø збагачення новими, прогресивними і більш досконалими методами і засобами навчання;

Ø постійне удосконалювання навичок самоосвіти, надання педагогу кваліфікованої допомоги, як у питаннях теорії, так і в практичній діяльності, в підвищенні результатів його педагогічної праці.

Узагальнюючи вище викладене, треба сказати, що задача методичної діяльності полягає в створенні такого навчального середовища в закладі, де б повністю був реалізований творчий потенціал педагога і педагогічного колективу.

Досвід показує, що більшості педагогам, особливо починаючим, завжди необхідна допомога – з боку досвідчених колег, керівників, старших вихователів ЗДО, з боку професійного методичного товариства. Ця потреба багаторазово посилилася у зв’язку з переходом до впровадження Базового компонента дошкільної освіти. Педагогам стали необхідні спеціальна додаткова підготовка і постійна методична підтримка, щоб грамотно і свідомо будувати цілісний освітній процес, враховуючи в практиці навчання і виховання різноманітність інтересів і можливостей дітей.

Однак на сьогодні існує проблема низької ефективності управлінських дій по підвищенню професійної майстерності кожного педагога закладу дошкільної освіти. І пояснюється це безсистемністю методичних заходів, відсутністю належного планування, обмеженістю використовуємих форм. Потреби до особистісних і фахових якостей вихователя постійно підвищується, що призводить до необхідності удосконалювати та урізноманітнювати форми методичної роботи.

Форми організації методичної роботи в сучасному закладі дошкільної освіти досить динамічні. Вибір конкретної з них залежить від:

• педагогічної культури вихователів;

• конкретних завдань над якими працює заклад дошкільної освіти;

• морально-психологічного клімату в дошкільному колективі;

• якості аналізу результатів діагностування педагогів;

• матеріально-технічних можливостей закладу;

• інноваційної відкритості;

• особливостей організації освітнього процесу;

• активності педагогів та керівництва.

В сучасній методичній літературі багато уваги приділяється груповим та масовим формам методичної роботи в закладі дошкільної освіти, тому пропоную детально розглянути індивідуальні форми методичної роботи з педагогами.

Індивідуальна форма методичної роботи – є складовою самоосвіти вихователя, яка здійснюється за індивідуальними планами з урахуванням його професійних потреб, результатів взаємооцінки, рекомендацій керівництва закладу дошкільної освіти, досвідчених педагогів. Змістом її є систематичне вивчення психолого-педагогічної, наукової літератури, участь у роботі дошкільних та районних методичних об’єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань, розробка проблем, пов’язаних з удосконаленням навчально-виховної роботи, проведення експериментальних досліджень, огляд педагогічних та методичних журналів.

По відношенню до конкретного педагога в методичній роботі головним завданням є формування індивідуальної, авторської, високоефективної системи педагогічної діяльності вихователя, яка повинна бути націлена на збагачення знань педагога, розвиток у нього мотивів творчої діяльності, розвиток педагогічної техніки виконавчого мистецтва.

Перш ніж розпочинати методичну роботу з тим чи іншим педагогом, вихователю-методисту необхідно провести діагностику, опитування, анкетування, індивідуальну бесіду та визначити, яка проблема йому цікава або у чому він зазнає труднощів, що нового є в педагогічній практиці, а вже потім складати план індивідуального професійного самовдосконалення. Однак дуже важливо, щоб організація такої роботи не була формальною. Щоб цього уникнути, педагог повинен добровільно прагнути самоудосконалення.

Самоосвіта.

Розвиток особистості педагога нерозривно пов’язаний з його прагненням до самостійного поповнення своїх знань. Тому самоосвіта педагога є найважливішою індивідуальною формою методичної роботи.

Самоосвіта – це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об’єктивних потреб дошкільного закладу, із різних джерел – додатково до тих, що здобуті в базових навчальних закладах. Самоосвіту можна визначити як систему і процес надбання необхідних знань, умінь і навичок шляхом самостійних занять на робочому місці, чи поза ним. Як процес оволодіння знаннями вона тісно пов’язана з самовихованням і вважається його складовою частиною.

В процесі самовиховання у педагога розвивається вміння самостійно організовувати свою діяльність по придбанню нових знань.

Чому педагогу необхідно постійно працювати над собою, поповнювати і розширювати свої знання? Тому, що педагогіка, як і всі науки, не стоїть на місці, а безперервно розвивається і удосконалюється. Об’єм наукових знань з кожним роком збільшується. Вчені стверджують, що знання, якими розпоряджується людство, подвоюються кожні десять років. Це зобов’язує кожного педагога незалежно від отриманої освіти займатися самоосвітою.

Форми самоосвіти різноманітні:

• робота в бібліотеках із книгами, періодичними виданнями, монографіями, каталогами;

• участь в роботі тренінгів, конференцій, науково-практичних семінарів;

• отримання консультацій спеціалістів, практичних центрів, кафедр психології і педагогіки вищих навчальних закладів;

• вивчення та творче застосування досягнень передового педагогічного досвіду;

• ведення власної картотеки з обраної проблеми;

• робота з банком діагностичних і корекційно-розвиваючих програм в районних методичних центрах тощо.

Організація самоосвіти педагога має наступні принципи:

Ø систематичність і послідовність;

Ø зв’язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога;

Ø взаємозв’язок наукових і методичних знань у самоосвітній підготовці вихователя;

Ø комплексне вивчення психолого-педагогічних і науково-методичних проблем, лінгводидактичних засад навчання дошколят;

Ø відповідність змісту самоосвіти рівню підготовки педагога, його інтересам і нахилам.

Лише за наявністю таких ознак здійснюється самоосвіта педагога.

Керівник закладу дошкільної освіти так організовує роботу, щоб самоосвіта кожного педагога стала його необхідністю. Самоосвіта - це перший щабель до удосконалення професійної майстерності. В методичному кабінеті для цього складаються необхідні умови: постійно поновлюються і поповнюються бібліотечний фонд довідниковою і методичною літературою, досвідами роботи, періодичними виданнями; організовуються виставки, в тому числі і тематичні; плануються різноманітні відео- та фото перегляди тощо.

Методичні журнали не просто вивчаються та систематизуються, а й використовуються для складання тематичних каталогів, допомагають педагогу, обравшому тему самоосвіти, ознайомитись з різними поглядами вчених і практиків на проблему. Бібліотечний каталог – це перелік книг, які є в методичному кабінеті і які розташовані у відповідній системі.

На кожну книгу заводиться відповідна картка, в якій записується прізвище автора, його ім’я по батькові, рік і місце видавництва. На зворотньому боці можна скласти коротку анотацію чи перелічити основні питання, які розкриваються у книзі. В тематичні картки включаються книги, журнальні статті, окремі глави книг. Вихователь-методист складає каталоги, рекомендації на допомогу займаючи самоосвітою, вивчає вплив самоосвіти на зміни восвітньому процесі.

Педагогу дуже важливо вміти працювати з книжкою. Адже книга – джерело знань. Щоб здобути їх з книжки , необхідні певні знання.

Передусім важливо навчити педагогів читати методичну літературу. Для економії часу необхідно правильно обирати різновид читання. Розглянемо деякі з них.

Попереднє читання. У процесі такого читання відмічаються всі незнайомі слова, наукові терміни і поняття, щоб у подальшому можна було вияснити їх значення.

На скрізне читання – означає уважне прочитання всього матеріалу.

Вибіркове читання передбачає певний відбір матеріалу для читання з метою його поглибленого вивчення.

Повторне читання – з метою повернутися до того, що дуже потрібне або не зовсім зрозуміле.

Аналітичне читання – критичний розбір змісту з метою глибокого його вивчення, конспектування найістотнішого.

Партитурне читання означає швидке ознайомлення з книжкою в цілому.

Змішане читання – застосування різних видів читання залежно від змісту матеріалу.

Для економії енергії педагогу необхідно не тільки правильно читати книжку, а й раціонально обирати вид запису.

План – короткий, логічно побудований перелік запитань, які розкривають зміст прочитаного матеріалу.

Тези – це коротко сформульовані думки, положення прочитаного матеріалу.

Конспект – короткий виклад прочитаного матеріалу.

Анотація – невеликий опис змісту книжки або статті, що інколи включає їх коротку оцінку.

Рецензія – це коротка оцінка виучуваного матеріалу.

Цитата – дослівна витримка з книги.

У процесі самоосвіти педагог має подбати про зв’язок змісту індивідуального плану з проблемою, над якою працює педагогічний колектив, удосконалення знань та умінь, необхідних для успішної педагогічної діяльності, підвищення власної педагогічної майстерності, ефективність самоосвіти залежатиме від того наскільки педагог буде послідовним у своїх стараннях. Важливим є постійне ускладнення змісту і форм роботи над собою, забезпеченні конкретних її результатів.

Для системності роботи педагогів над обраними темами на початку навчального року складаються індивідуальні плани самоосвіти, вони можуть мати таку форму:

Тема, яка буде опрацьована	Проблемна література	Термін	Форма звіту

Для контролю за якістю самоосвіти педагогів пропоную слідуючу схему аналізу:

ІХ

ХІ

ХІІ

ІІ

ІІІ

ІV

VІ

VІІ

VІІІ

Системність та послідовність самоосвіти

З’язок самоосвіти з практичною діяльністю

Взаємозв’язок наукових і методичних знань у самоосвітній підготовці вихователя

Комплексне вивчення психолого-методичних проблем навчання дошколят

Відповідність змісту самоосвіти рівню підготовки педагога, його інтересам та нахилам

Підсумки самоосвітньої роботи педагога

Консультування.

Консультація – це порада фахівця з якого-небудь питання. Із багатьох форм методичної роботи в закладі дошкільної освіти особливо міцно увійшла в практику така форма, як консультування педагогів. Консультації по основним напрямкам роботи всього колективу, по актуальним проблемам педагогіки, по заявкам вихователів і т.д.

Люба консультація потребує від вихователя-методиста підготовки і професійної компетентності.

Значення слова «компетентність» розкривається в словниках «як область питань, в яких добре обізнаний» або трактується як «особисті можливості посадової особи, його кваліфікація (знання, досвід), дозволяючі приймати участь в розробці відповідного круга рішень або вирішувати самому питання завдяки наявності відповідних знань, навичок».

Отже, компетентність, так необхідна вихователеві-методисту для роботи з педагогами, це не тільки наявність знань, які він постійно поновлює і поповнює, а і досвід, вміння, які він може використовувати при необхідності. Корисна порада чи вчасно проведена консультація коректує роботу педагога.

Основні консультації плануються в річному плані закладу, однак індивідуальні проводяться за необхідністю, можуть виникати спонтанно, і якість їх проведення в цьому випадку напряму залежить від педагогічної майстерності і педагогічної інтуїції вихователя-методиста.

Вихователь-методист повинен «тримати руку на пульсі часу», чітко відчувати потреби і можливі проблеми, як теоретичного так і практичного характеру, бо у разі необхідності часу для підготовки у нього може не бути. Але у випадку коли час все ж таки є, попередня підготовка до консультації включає у себе аналіз відповідної літератури, відображаючи сучасний підхід до вирішення поставленого питання, вибудовувати структури консультації, визначення її змісту, підготовці наочних посібників тощо.

Використовуючи різні методи при проведенні консультацій, вихователь-методист не тільки ставить задачі передачі знань педагогу, але і прагне сформувати у нього творче відношення до діяльності.

Так, при проблемному викладенні матеріалу формується проблема і вказуються шляхи її вирішення.

При використанні частково-пошукового методу вихователь активно приймає участь в виказанні гіпотез , складанні планів діяльності, самостійно вирішує проблему за допомогою підказок. Частіше за всього при проведенні консультацій використовується метод пояснення. Цей метод має цілий ряд позитивних якостей, таких як:

Ø достовірність;

Ø економний добір конкретних фактів;

Ø науковість трактовки явищ, які розглядаються.

Щоб стимулювати увагу вихователя і спонукати його слідкувати за логікою викладення, на початку консультації корисно сформулювати питання. Питання звернені до педагога в процесі консультації, допомагають йому усвідомити свій досвід під кутом зору наукових висновків, виказувати свої міркування, здогадки, формулювати заключення.

В залежності від рівня кваліфікації педагога вихователь-методист визначає, в якій мірі можна залучати знання із досвіду чи обмежитися власними роз’ясненнями.

При обміні досвідом між вихователем і вихователем-методистом, виявленні знань, аналізі конкретних ситуацій може використовуватися метод евристичної бесіди. В ході якої більш бесіди-консультації більш детально розкриваються окремі положення прочитаної методичної літератури, даються роз’яснення по тим питанням, які у більшій мірі цікавлять педагога, виявляється помилковість її думок і недоліки професійного досвіду, виявляється ступень розуміння і засвоєння знань, здійснюється орієнтація на подальшу самоосвіту.

Однак ефективність евристичної бесіди буде досягнута при дотримуванні відповідних умов. Предметом бесіди краще обирати практично значуще, актуальне питання, яке потребує всебічного розгляду. Необхідно, щоб вихователь мав достатній запас теоретичних знань і професійного досвіду. Вихователь-методист повинен скласти основний план бесіди, дозволяючи йому чітко уявити, які нові знання отримає педагог і до яких висновків він дійде. Організовуючи евристичну бесіду, доцільно чергувати висловлювання свої і вихователя. Евристична бесіда має на меті передачу нових знань, які потребують серйозної підготовки і продуманості усього ходу заняття.

В ході консультації може використовуватися метод дискусії.

За формою і змістом дискусія близька до методу бесіди. Вона також передбачає вибір важливої теми, потребуючої всебічного обговорення, підготовки питань для вихователя, водного та заключного слова. Однак, на відмінність від бесіди, в дискусії необхідна боротьба думок, постановка суперечливих питань. В ході дискусії необхідно задавати багато інших додаткових питань, кількість і зміст яких неможливо передбачити заздалегідь. Тому використання дискусії як методу потребує від вихователя-методиста високої професійної компетентності, педагогічної майстерності, великої культури, такту, вміння швидко орієнтуватися в обстановці, уловлювати хід думок і настрою співбесідника. А в свою чергу педагог повинні володіти знаннями теорії і бажанням удосконалювати свою діяльність.

Передовий педагогічний досвід.

В педагогіці та психології досвід розуміється в декількох смислах:

а) як система знань, вмінь, навичок, придбаних в процесі організованого навчання і виховання;

б) як знання, вміння і навички, придбані поза межами систематично організованого навчання;

в) як експеримент – один із прийомів навчання, який складається в практичному або теоретичному перетворенні умов, в яких протікає явище, з метою установлення чи ілюстрації відповідного теоретичного положення.

У кожного вихователя свій педагогічний досвід, педагогічна майстерність. Виділяють роботу вихователя, який добився найкращих результатів, його досвід називають передовим, його вивчають, на нього рівняються.

Передовий педагогічний досвід допомагає педагогам вивчати нові підходи до роботи з дітьми, виділяти їх із масової практики. В той же час він пробуджує ініціативу, творчість, сприяє удосконаленню професійної майстерності. Передовий досвід зароджується у масовій практиці і є у якомусь ступені її підсумком.

Для любого педагога, вивчаючого передовий досвід, важливий не тільки результат, а і методи, прийоми, за допомогою яких досягнуто цей результат. Це дозволяє порівняти свої можливості і прийняти рішення про впровадження досвіду в свою роботу.

Передовий досвід – сама швидка, оперативна форма, вирішення назрівших в практиці суперечностей, швидкого реагування на суспільні запроси, на мінливу ситуацію виховання. Народжений в гущі життя передовий досвід дуже інструментальний і при додержанні низки умов успішно приживається в нових умовах, він найбільш переконливий, привабливий для практики, тому що, представлений в живій, конкретній формі. В силу такої особливої ролі передового досвіду щорічно у рамках методичної роботи в закладах дошкільної освіти проводяться відкриті покази, на яких і презентується кращий досвід роботи по одному із направлень дошкільної педагогіки.

Досвід показав, що найбільші утруднення керівники закладів дошкільної освіти і вихователі-методисти відчувають при плануванні та виконанні роботи по вивченню, узагальненню, розповсюдженню та впровадженню передового педагогічного досвіду. Тому більш змістовно розкрию основні етапи роботи над передовим педагогічним досвідом (вивчення, моделювання, узагальнення, розповсюдження, впровадження).

Вивчення передового досвіду може бути організоване директором або вихователем методистом в любому закладі дошкільної освіти, навіть проробивши 1 рік, при умові, що в колективі працюють хоч декілька досвідчених педагогів. Якщо в процесі планового вивчення роботи вихователь-методист відмітив високі результати в реалізації програми, значні досягнення в навчанні та вихованні дошкільнят, він намічає систему відвідувань для вивчення досвіду роботи даного педагога, щоб впевнитися, що ці успіхи є результатом відповідної системи використання цікавих та ефективних прийомів, тобто ці позитивні результати не випадкові і стабільні.

Однак недостатньо передбачити роботу тільки по виявленню досвіду і обмежитися цим. Необхідно також вести роботу по планомірному, цілеспрямованому його створенні, вирощуванню, виходячи із запитів практики і актуальності завдань. Якщо закладі дошкільної освіти не виявлений необхідний досвід, його слід створити і перш за все по проблемам, відповідним навчальній програмі з перспективою на декілька років.

Етапи роботи по моделюванню досвіду:

1. Визначення теми і чітка постановка задачі про накопичення досвіду перед педагогом чи колективом групи.

2. Складання характеристики групи з позиції теми досвіду (знання, навички, вміння дітей, їх відношення до проблеми і т.д.).

3. Складання перспективного плану роботи за темою (умови які треба скласти, зміст та методика роботи – заняття, бесіди тощо).

4. Оформлення виставки в методичному кабінеті «На допомогу займаючи накопиченням досвіду роботи» (рекомендації по накопиченню досвіду, досвід по аналогічній проблемі, тематичні каталоги).

5. Систематичне спостереження за роботою педагога з боку керівника і вихователя-методиста, здійснення допомоги в аналізі результатів, доборі матеріалів, відображаючи досвід (аудіо- і відеозаписи, фотокартки тощо).

6. Визначення шляхів розповсюдження досвіду (виступ на педагогічній раді, подання практичних матеріалів, конспектів, перспективних планів, показ окремих прийомів чи системи роботи).

В вивченні педагогічного досвіду реалізується діалектичний шлях пізнання цілого – від конкретного, цілого в його безпосередній даності до абстрактного, роздроблений на частини, моделі, а від них – знову до конкретного цілого. Це означає підвищення ролі теоретичного пізнання педагогічного досвіду, оптимальне сполучення функціонально-емпиричного і теоретичного підходів до вивчення.

Вивчення кращого досвіду педагогів дозволяє вирішить низку задач, таких як:

• цілеспрямоване накопичення педагогічних матеріалів;

• аналіз результатів діяльності по відповідному напрямку навчальної роботи;

• опис взаємозв’язної роботи всіх спеціалістів ЗДО;

• підготовка закладу дошкільної освіти до державної атестації;

• менеджмент і маркетинг освітнього процесу.

Вивчення кращого педагогічного досвіду має свою структуру:

• етап дослідження (анкетування, спостереження, бесіда);

• етап аналізу ( відбір кращого досвіду із представленого по відповідним критеріям);

• етап візуального сприйняття (безпосереднє знайомство з усіма матеріалами досвіду).

Узагальнення передового педагогічного досвіду - невід’ємна частина методичної роботи. Узагальнення досвіду – це таке відображення змісту досвіду, коли на основі аналізу та синтезу виділяють і фіксують найбільш стійкі, характерні властивості, елементи, відношення, зв’язки, відображаючі витоки досвіду, передумови його зародження (чому дані методи та прийоми є оптимальними), а також розкриваючи коло вирішених і невирішених в досвіді проблем і рамки використання досвіду.

Види узагальнення досвіду:

Ø Показ або відкритий перегляд передбачає безпосередній контакт, можливість задавати питання, проникнути в творчу лабораторію педагога. При його проведенні необхідно чітко сформулювати мету перегляду, дати конкретні настанови до спостереження.

Ø Розповідь – «живий» опис досвіду. Використовують при виступах на педагогічній раді, консультуванні, семінарі. В розповіді дають концентровану інформацію про досвід, наводять приклади, викривають проблеми, причини, без яких неможливо оволодіти технологією досвіду.

Ø Опис – передбачає більш аналітичний рівень узагальнення, розкриває систему роботи, витоки досвіду і шляхи його становлення. Але опис не може так яскраво, як розповідь, відбити безпосередню позицію автора досвіду і його відношення до проблеми.

Приблизна схема описання досвіду:

1. Виступ, обґрунтування актуальності теми і причини, які спонукали педагога звернутися до неї.

2. Завдання

3. Характеристика дітей з позиції обраної теми

4. Розкриття шляхів і засобів вирішення поставлених завдань

5. Висновки, результати, перспективи.

Розповсюдження передового досвіду здійснюється у вигляді:

· Виступу на педагогічній раді, який може супроводжуватися демонстрацією наочних матеріалів;

· Колективного перегляду;

· Школи передового досвіду, яку організовує педагог, маючий систему роботи по відповідному питанню, і яка передбачає декілька переглядів, після чого керівник ШПД роз’яснює, чому він зробив так, а не інакше, чим керувався в своїх діях, демонструє дитячі роботи, свій план, відповідає на запитання слухачів ШПД і пропонує завдання: використовувати в своїй педагогічній практиці той чи інший прийом, засіб організації тощо.

· Творчого звіту, в процесі якого проходить показ фрагментів роботи педагога-майстра – окремих занять, роботи в повсякденному житті, матеріалів, посібників, рекомендацій, розроблених педагогом-новатором.

· Майстер-класу – однієї із нових форм розповсюдження досвіду, передбачаючого розповідь педагога про свою творчу лабораторію чи моделювання на дорослих використання окремих інноваційних прийомів і засобів організації дітей;

· Ділової гри;

· Показа-панорами – моделювання різноманітних підходів до рішення однієї і тієї ж чи схожих навчально-виховних задач, демонструючи послідовно різними педагогами.

· Представлення матеріалів у методичному кабінеті, що також є формою розповсюдження досвіду. Це можуть бути конспекти циклу занять за темою, перспективні плани роботи по проблемі, авторські дидактичні ігри і інші наочні матеріали.

Впровадження передового досвіду також може бути організоване в любому закладі дошкільної освіти, незалежно від якісного складу кадрів, тому що використання досвіду колег свого чи іншого закладу може значно покращити роботу даного педагога і колективу в цілому.

З вихователями, які будуть впроваджувати педагогічний досвід, складається план роботи, включаючи вивчення передового досвіду, вивчення теорії питання і складання перспективного плану впровадження досвіду, тобто визначення форм і видів роботи, якими буде користуватися вихователь.

Складення умов для здійснення планомірної ефективної освітньої роботи включає збагачення розвиваючого предметного середовища і науково-методичне забезпечення виховного процесу. Організовуючи систему методичної роботи з впровадження передового педагогічного досвіду, необхідно проаналізувати стан умов для реалізації роботи та продумати їх поповнення.

Курси підвищення кваліфікації.

В останні часи виникла гостра необхідність пошуку шляхів і засобів активізації діяльності педагогів, розвитку їх професійної творчості та прагнення до вдосконалення. Тому саме курси підвищення кваліфікації при інститутах післядипломної освіти покликані підтримувати й удосконалювати професіоналізм педагогів.

Курси підвищення кваліфікації – спеціально організовані заходи для розширення та поглиблення знань, умінь та професійних навичок працівників певної спеціальності; передбачає вивчення складніших робіт, освоєння нової техніки, технології та сучасних методів праці, а також сприяє навчанню інших професій.

Підвищення кваліфікації, методичної майстерності педагогів відбувається завдяки системі методичної роботи та навчанню з відривом від основного місця роботи.

Кожний педагог, незалежно від закладу, в якому працює, повинен один раз на 4-5 років проходити підвищення кваліфікації в закладах післядипломної освіти, на відповідних факультетах педагогічних інститутів, курсах, на факультетах підвищення кваліфікації на базі педагогічних університетів.

Основна мета курсів підвищення кваліфікації:

Ø поглиблення та розширення знань педагогів з психології, теорії і методики дошкільної освіти;

Ø ознайомлення з досягненнями педагогічної науки;

Ø вивчення нормативних, програмних та методично-інструктивних документів;

Ø створення умов для досягнення педагогами високого рівня професіоналізму, набуття ними навичок творчої діяльності.

Форми організації навчання на курсах підвищення кваліфікації є лекції, семінарські та практичні заняття, самостійна робота.

Лекції та семінарські заняття – це основні форми подання наукових повідомлень, при цьому вони будуються так, щоб забезпечувалася взаємодія викладача та слухачів курсів, щоб педагоги мали змогу доповнити інформацію, уточнити та розширити її власними прикладами, організувати обговорення.

Педагогічна практика – найцікавіша форма навчання педагогів дошкільних навчальних закладів. Педагоги мають змогу ознайомитися з найкращим досвідом роботи інших закладів, на наочному прикладі зрозуміти нові форми та методи роботи з дітьми з подальшим їх аналізом, поділитися власним досвідом і знайти однодумців.

В рамках підготовки до написання і захисту випускної роботи педагоги самостійно ознайомлюються з літературою відповідно своєї теми, оволодівають певними знаннями та навичками, аналізують та роблять висновки, аргументуючи свої думки, готують наочний матеріал для презентації тощо.

Атестація.

Для стимулювання діяльності педагогів щодо підвищення їх професійної кваліфікації, методичної майстерності, спрямованості до якісних результатів у навчанні й вихованні дітей.

Атестація педагогів – комплексна перевірка, що здійснюється спеціальною атестаційною комісією з метою визначення рівня кваліфікації педагога, що дає їм змогу претендувати на присвоєння більш високого кваліфікаційного рівня.

Передбачає визначення відповідності педагогічних працівників зайнятій посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічної роботи їм встановлюється кваліфікаційну категорію, визначають тарифний розряд оплати праці, присвоюють педагогічне звання.

Атестація педагогів дошкільних навчальних закладів проводиться відповідно до Закону України «Про освіту» та Закону України «Про дошкільну освіту» з метою стимулювання діяльності педагогічних працівників, щодо підвищення кваліфікації, професіоналізму, розвитку творчої ініціативи. Вона є дієвим стимулом підвищення педагогічної майстерності.

Традиційно атестація проводиться раз на 5 років, а з демократизацією системи освіти з’явилася можливість атестуватись педагогу за власним бажанням, який вправі звернутися із заявою до атестаційної комісії з проханням атестувати його на будь-яку категорію позачергово.

З розвитком ринку праці помітила ся реальна диференціація оплаті праці педагогів різних кваліфікаційних категорій, конкуренція при працевлаштуванні у дошкільні навчальні заклади нового типу.

Атестація педагогів на сучасному етапі передбачає системність цілісність експертних оцінок, відкритість, колегіальність, єдність вимог. Суть їх сформульовано в кваліфікаційних характеристиках, затверджених Міністерством освіти і науки, регіональними органами управління освітою.

Атестація проводиться одно етапно (з теоретичних і практичних питань одночасно) або в два етапи. На першому організовують теоретичні кваліфікаційні випробування (співбесіди, захист власного творчого звіту) або дослідні (експериментальні розробки). Мета їх - з’ясувати рівень теоретичної підготовки педагога. Другий етап передбачає перевірку та оцінювання практичних професійних умінь педагога (результативність праці в навчально-виховному процесі).

Атестація педагогічних працівників має свій алгоритм проведення і із року в рік вона проходить за однією і тією ж схемою, тому не буду повторюватися, а лише зверну вашу увагу на той факт, що атестаційна комісія створюється педагогічною радою ЗДО, до її складу обв’язково входить директор, як голова, і вихователь-методист і кількість членів повинна бути непарна. Засідає атестаційна комісія чотири рази і на останньому підсумковому засіданні приймається її остаточне рішення.

На початку навчального року педагоги, які підлягають атестації, у рамках підготовки до атестації, разом з вихователем-методистом складають індивідуальні плани проходження атестації, він може мати такий вигляд:

Місяць

Опрацювання метод. літератури

Самоосвіта педагога

Практичні наробки

Консультації для педагогів

Участь у семінарах-практикумах

Участь у педагогічних радах

Участь у заходах по роботі з баба баба

Проведення інтерактивних заходів

Участь у колективних переглядах

Проведення свят та розваг

Творчий звіт педагога

До кожного наступного засідання вихователь-методист готує одну з аналітичних довідок:

• звіти прохід атестації;

• рейтинг педагогів закладу дошкільної освіти;

• показники професійної діяльності та фахової компетентності педагогів;

• аналіз участі педагогів у методичних заходах ЗДО тощо.

По завершенню атестації педагогічних працівників директор закладу дошкільної освіти, на основі рішення атестаційної комісії, видає наказ про підсумки проведення атестації в установі.

Отже, кожна індивідуальна форма методичної роботи з педагогами має свої особливості і результатом їх використання вихователем-методистом в своїй практиці, є вдосконалення роботи педагога з дітьми, зростання його професійної майстерності